Конфлікт між виробництвом біопалива та продовольчої сировини

Зростання попиту на біопаливо, що спостерігається в останні роки, може відкрити нові можливості для країн, що розвиваються, де життєздатність 75% бідної частини населення залежить виключно від сільського господарства. Зміцнення зв'язку між сільськогосподарським виробництвом і попитом на енергоресурси може привести до зростання цін на сільськогосподарську продукцію, об'ємів виробництва і валового внутрішнього продукту (ВВП) в таких країнах. Розвиток біопалива міг би також стимулювати доступ до енергії у сільських районах, сприяючи подальшому економічному зростанню і довгостроковому підвищенню продовольчої безпеки. 

Разом з тим, існує небезпека, що більш високі ціни на продукти харчування можуть поставити під загрозу продовольчу безпеку бідних людей у світі, оскільки більшість з них витрачають на продукти харчування більше половини сімейного доходу. Крім того, попит на біопаливо може лягти додатковим тягарем на базу природних ресурсів, що потенційно може мати згубні екологічні і соціальні наслідки особливо для людей, які і без того позбавлені доступу до енергії, продовольства, землі і води.

При існуючих агротехнологіях і технологіях конверсії рентабельність виробництва більшості рідких видів біопалива в багатьох, але не у всіх, країнах виявляється низькою за відсутності підтримки і субсидій. Проте, підвищення врожайності культур, розширення посівних площ і інтенсифікація сільського господарства можуть сприяти значному збільшенню виробництва початкової сировини і скороченню витрат. Впровадження технологічних нововведень в процес переробки біопалива може також різко скоротити витрати, відкриваючи потенційну можливість промислового виробництва біопалива другого покоління, що отримується з целюлозної сировини, знижуючи тим самим конкуренцію з сільськогосподарськими культурами і тиск на ціни на сировинні товари.

Останнім часом зростання виробництва біопалива спостерігається в країнах, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), головним чином в Сполучених Штатах Америки і в Європейському Союзі (ЄС). Виключенням є Бразилія, яка була ініціатором розвитку економічно конкурентоздатного національного сектора біопалива, яке виробляється переважно з цукрової тростини. У країнах ОЕСР розвиток біопалива стимулюється політикою підтримки і субсидій його виробництва і споживання; така політика упроваджується зараз також і у окремих країнах, що розвиваються. Основною рушійною силою енергетичної політики країн ОЕСР є завдання забезпечення енергетичної безпеки і пом'якшення наслідків зміни клімату шляхом скорочення викидів парникових газів у поєднанні з прагненням підтримувати сільське господарство і стимулювати розвиток сільських районів. Гострота цих проблем не зменшується: фактично, зміна клімату і майбутня енергетична безпека продовжують займати все більш високі позиції на порядку денному міжнародною політики.

Разом з тим, роль біопалива в усуненні цих проблем, а також належна енергетична політика повинна бути окремою темою для аналізу. Політика, що проводиться на сьогодні, коштує дорого: існуючі субсидії на біопаливо є дуже високими, особливо враховуючи те, що біопаливо має порівняно обмежену роль в світових постачаннях енергії. Сукупний об'єм підтримки виробництва біодизеля і етанолу в 2006 р. склав приблизно 11–12 млрд. доларів США. У перерахунку на 1 л ця підтримка варіює від 0,2 до 1 долара США. Зростання об'ємів виробництва і підтримка у сфері біопалива буде, очевидно, вести і до зростання витрат. Можна, звичайно, стверджувати, що субсидії носитимуть лише тимчасовий характер, але чи буде так насправді, це буде залежати від довгострокової економічної життєздатності біопалива, що, у свою чергу, визначатиметься вартістю інших енергоресурсів, чи це є викопне паливо, чи, в більш довгостроковій перспективі, - альтернативні джерела поновлюваній енергії. Навіть з урахуванням зовсім недавнього підвищення цін на нафту, лише бразильський етанол з цукрової тростини, був єдиним видом продукції, що здатний конкурувати без субсидій з аналогами викопного палива. Суттєве ж зменшення світових цін на нафту, що відбулося в 2014 р., надає додаткових аргументів противникам розвитку біопаливної індустрії, оскільки, станом на сьогодні, цей ринок виглядає зовсім неперспективним.

Прямі субсидії є лише найбільш очевидними витратами, які потребує розвиток ринку біопалива. При цьому є і інші, приховані витрати, які є наслідком незбалансованого розподілу ресурсів в результаті селективної підтримки біопалива і застосування в окремих країнах певних регуляторних методів, наприклад, норм для змішування біопалива (біодизель, або біоетанол) з традиційними видами рідких моторних палив. Протягом десятиліть сільськогосподарські субсидії і протекціонізм в багатьох країнах ОЕСР приводили до масштабного нераціонального використанню ресурсів на міжнародному рівні і до величезних витрат для споживачів, як в країнах ОЕСР, так і в країнах, що розвиваються. Такі ризики, що викликаються нераціональним використанням ресурсів, зберігаються до цього часу і посилюються як результат політики, що проводиться країнами ОЕСР у сфері біопалива. Інший аспект витрат, крім загальних витрат, пов'язаний з ефективністю досягнення поставлених цілей. Обґрунтуванням політики у сфері біопалива нерідко служать численні, часто суперечливі цілі, і така відсутність чіткості може приводити до політики, яка або не може забезпечувати досягнення своїх цілей, або ж забезпечує їх досягнення дуже дорогою ціною. Як приклад, можна привести високу вартість скорочення викидів парникових газів шляхом заміни викопних енергетичних ресурсів біопаливом.

Економічна ефективність від скорочення викидів за рахунок розробок біопалива все частіше ставиться під сумнів, особливо якщо виробництво біопалива не інтегроване в ширшу цілісну структуру, що охоплює транспортну політику енергозбереження і розвиток інших форм поновлюваних джерел енергії. Ретельно потрібно також проаналізувати ефективність біопалива в скороченні викидів в залежності від типу і походження біопалива, що визначається видом сільськогосподарської культури і місця вирощування. Якщо врахувати повний процес виробництва біопалива, а також можливу зміну характеру землекористування, необхідну для розширення виробництва сировини, то баланс на користь використання біопалива для скорочення викидів парникових газів, що сьогодні вважається досить сприятливим, може змінитися самим серйозним чином. Дійсно, останні дослідження показують, що масштабне розширення виробництва біопалива може часто приводити до збільшенню викидів парникових газів. На перший план виходять і інші питання екологічної стабільності. Хоча біоенергія може забезпечувати певні екологічні вигоди, її виробництво здатне також заподіювати і шкоду для навколишнього середовища.

Біопаливна політика розробляється, зазвичай, в рамках національної політики, при цьому недостатньо уваги приділяється непередбаченим наслідкам на національному і міжнародному рівнях. При ретельнішому аналізі наслідків подальшого виробництва біопалива для багатьох країн виявляється серйозна проблема негативної дії високих цін на продукти харчування, що є частково результатом також і зростання конкуренції за сільськогосподарську продукцію і ресурси у зв'язку з виробництвом біопалива. В той же час, попит на біопаливо може відкрити нові можливості для фермерів і сільських виробників, і тим самим сприяти розвитку сільських районів. Однак, здатність використовувати нові можливості, що з'явилися, суттєво залежить від наявності певних стимулюючих чинників. Торгівельна політика, що реалізується на загальносвітовому рівні, характеризується високою ступенем підтримки і протекціонізму і не сприяє участі багатьох країн у виробництві біопалива або формуванню ефективної міжнародної структури його виробництва. На національному рівні фермери вирішальним чином залежать від наявність відповідної політичної бази, необхідної фізичної і організаційної інфраструктури.

У наступне десятиліття та, можливо, і надалі, попит на сільськогосподарську сировину для виробництва рідкого біопалива буде значним чинником для розвитку і структури сільськогосподарських ринків і світового сільського господарства. Попит на сировину для біопалива може докорінно змінити ціни на сільськогосподарські товари, приводячи до появи як нових можливостей, так і ризиків. Всі країни зіткнуться з наслідками розробки рідкого біопалива, незалежно від їх безпосередньої участі або неучасті в секторі, оскільки цей процес торкнеться всього сільськогосподарського ринку.